Гренландія знову під прицілом
Після бурхливого початку року історія з Гренландією, на певний час випала з фокусу уваги президента США. Однак, рік добігає кінця тому час закривати всі відкриті задачі. І саме для того щоб не випустити доволі важливий регіон зі своєї уваги Трамп вирішив призначити свого спеціального представника в Гренландії — губернатора штату Луїзіана Джефрі Лендрі.
Крім історичної відсилки на купівлю Штату, Луїзіана — це штат з потужною нафтогазовою промисловістю. Трамп у своїй заяві підкреслив досвід Лендрі в енергетиці, що натякає на головну мету місії: доступ до природних ресурсів Гренландії. Укласти угоду ось задача нового менеджера Трампа на острові.
Про сам острів його важливість і особливий статус ми вже писали.
А також тут.
Цей рік також відзначився і значним зсувом у стратегії європейців щодо острова. Крім датчан і представників Євросоюзу до активного планування в регіоні долучилися й французи, про Арктику ми поговоримо наступного разу сьогодні ж у нашому фокусі — Гренландія.
Датська розвідка — Арктика нове поле битви між США, РФ та Китаєм
Королівство Данія стало першою жертвою нової політики Вашингтону. Непередбачуваність президента США змусило Королівство зробило значний розворот в своєму північному плануванні. Про цей розворот ми можемо прочитати в щорічній оцінці ризиків Датської розвідувальної служби, яка охарактеризувала США як потенційну загрозу безпеці через те, що ця країна ставить свої інтереси на перше місце і використовує економічну та технологічну міць як інструмент влади.
Розвідка підкреслює зростаючий інтерес США до Гренландії в результаті посилення суперництва великих держав в Арктиці. Росія і Китай розглядаються як основні ризики, при цьому агентство заявляє, що загальна загроза, з якою стикається Данія, «стала більш серйозною» і що невизначеність щодо ролі США як гаранта безпеки Європи збільшить готовність Росії посилити свої гібридні атаки.
Китай, який більше зацікавлений в торгових маршрутах Арктики не залишає спроб знайти доступ до природних ресурсів регіону. Хоча китайські компанії виявляли зацікавленість в інвестуванні в Гренландію, це поки що не дало відчутних результатів. Проте довгострокові інтереси Китаю в Арктиці включають Гренландію, і очікується, що він продовжуватиме співпрацю з Гренландією, зокрема в галузі досліджень, а також у комерційних проектах.
Військова загроза з боку Росії зростатиме в найближчі роки. Однак загроза регулярного військового нападу на Гренландію або Фарерські острови є іншою, ніж загроза для Данії. Росія, швидше за все, розглядає Гренландію та Фарерські острови в північноамериканському контексті, тобто не обов’язково хоче втягувати їх в європейський конфлікт.
Північноамериканський контекст — ключ для розуміння майбутнього Гренландії. Острова який географічно і культурно ближчий до Америки ніж до Європи і є природнім оборонним рубежем першої.
Гренландія — Kalaallit Nunaat
Ми вже з вами знаємо про основні сучасні історичні події навколо острова.
Гренландія — як автономна частина Королівства вже давно планує свій похід до незалежності. З 2016 року почався процес написання конституції острова, яка вже чекає свого часу.
Однак, на перешкоді стають гроші…
Бюджет уряду Гренландії складає приблизно 1.1 млрд. євро, з яких половина коштів — фінансова допомога з Копенгагену (на військову допомогу Україні передбачено 1.2 млрд. євро в 2026 році), і окремо Копенгаген фінансує соціальні виплати та деякі інші місцеві видатки на майже 0.2 млрд. євро. Загальна сума коштів від Данії, а також деякі невеликі виплати з ЄС (наприклад за квоти на вилов риби) складають майже 25% ВВП Гренландії. Таке щедре фінансування дозволяє Нууку забезпечити достойне життя усім острівʼянам, майже половина яких, працездатного віку, працює в державному секторі.
Старіння та обмеженість населення і вповільнення зростання економіки змушують уряд скорочувати бюджет — план на найближчі 4 роки зменшувати видатки на 2.5% щорічно для того щоб збалансувати видатки та надходження. За цих умов Нуук дуже обмежений в пошуках альтернатив для фінансів Копенгагену, який в сврю чергу закликає до більш активного проведення реформ.
Однією з головних надій острова є розвиток гірничодобувного сектору, який наразі займає мізерну частку економіки (менше 1%), але має величезний потенціал завдяки глобальному попиту на «зелені» технології. Нова стратегія на 2025–2029 роки позиціонує Гренландію не просто як сировинну базу, а як преміального, етичного партнера для Заходу, що постачає критичні мінерали з дотриманням високих стандартів ESG. Таким чином Нуук намагається капіталізувати геополітичну потребу США та ЄС у незалежності від китайських ресурсів.
На практичному рівні це вже змінює ландшафт геологорозвідки: у 2025 році фокус інвесторів змістився з золота та алмазів на літій, графіт, нікель та рідкоземельні метали, особливо у Південній Гренландії. Держава при цьому виступає не лише регулятором, а й активним учасником інновацій, фінансуючи геофізичні дослідження та проекти зі зберігання CO₂, намагаючись перетворити свої надра на інструмент як економічного, так і кліматичного впливу.
Гренландія володіє колосальними, науково підтвердженими запасами стратегічних ресурсів, зокрема одними з найбільших у світі покладами рідкоземельних металів, а також значними родовищами графіту, титану, платини, золота та рубінів, що здатні задовольнити значну частину потреб західного світу в сировині для відновлюваної енергетики. Проте на шляху до їх видобутку стоять серйозні бар'єри: відсутність розвиненої інфраструктури та логістична ізольованість в умовах суворого арктичного клімату критично здорожчують будь-який проект, а гострий дефіцит кваліфікованої робочої сили та високі фінансові ризики змушують інвесторів діяти вкрай обережно, відкладаючи старт промислової експлуатації на роки.
Енергетична стратегія за цей час зазнала радикальних змін, в 2021 році уряд заборонив розробку нових нафтогазових родовищ, переключивши свої амбіції на користь відновлюваних джерел. В першу чергу на використання колосального гідроенергетичного потенціалу, що зростає внаслідок кліматичних змін. Але попри заборону нових розробок одна компанія яка придбала ліцензію видану ще до заборони оголосила про плани почати буріння скважин в 2026 році. Геологічні оцінки вказують на можливі запаси у 13 млрд. барелів нафти, що, може забезпечити фінансову незалежність від Данії і поставити острів на карту великих нафтових гравців поруч з Бразилією.
Перегони за ресурсами
Проблеми з видобутком корисних копалин зменшуються на фоні зміни клімату і пришвидшеного танення льодовиків в Арктиці. Саме тому деякі гравці завчасно розпочали готувати можливі плацдарми.
Так головна боротьба розгортається між Сполученими Штатами та Європейським Союзом. Обидва гравці мають довгу історію присутності на острові. США — через військову базу, а ЄС — через Данію та колишнє членство Гренландії в ЄС.
США раніше і більш активно почали цікавитися співпрацею в гірничовидобувній галузі підписавши в 2019 році меморандум про взаєморозуміння. Співпраця включає проекти, що зосереджуються на геологічних даних, маркетингу та встановленні рамкових умов. Так в одному зі своїх звітів щодо цієї галузі уряд Гренландії згадує про співпраця з Держдепартаментом США для дослідження покладів рідкоземельних металів у південній Гренландії. Водночас великі американські інвестори, беруть участь у компаніях, що займаються розвідкою нікелю, заліза та рідкісних земних елементів, одним з яких є міністр торгівлі США Говард Лутнік.
Європа тим часом надолужує втрачений час — у 2023 році уряд Гренландії уклав стратегічне партнерство з ЄС з метою розвитку стійких ланцюгів створення вартості для мінеральних ресурсів. І вже в грудні 2025 року Єврокомісія представила план RESourceEU, покликаний посилити доступ ЄС до критично важливих сировинних ресурсів і зменшити стратегічну залежність, яка робить європейську промисловість вразливою до геополітичних напружень і коливань цін. В рамках цього плану Єврокомісія спільно з Європейським інвестиційним банком надали фінансову підтримку проекту компанії Greenland Resources з видобутку молібдену в східній Гренландії.
Європа є другим за величиною споживачем молібдену в світі, але наразі не має власного виробництва. Очікується, що шахта, яка почне працювати протягом десятиліття, буде виробляти 32,8 млн фунтів молібдену на рік, з яких фінська компанія Outokumpu отримуватиме чверть, що задовольнятиме майже половину її попиту. Маючи виробничі потужності у Фінляндії, Німеччині та Швеції, Outokumpu є наріжним каменем промислової бази континенту.
Цей проект забезпечить європейську промисловість стабільними поставками молібдену, мінералу, необхідного для виробництва високоякісної сталі, чистих технологій та багатьох оборонних товарів. Завдяки йому ми розвинемо повністю європейський ланцюг поставок та підтримаємо промисловий розвиток Гренландії. Цей проект може задовольнити всі потреби Європи в молібдені для оборонних цілей і близько чверті нашого загального попиту. Завдяки переробці всередині ЄС і довгостроковим угодам про закупівлю з європейськими компаніями, він створить повністю європейський ланцюжок створення вартості і значно посилить нашу стратегічну автономію
— зазначив Єврокомісар з питань міжнародних партнерств Йозеф Сікела.
(Крім того EIT RawMaterials — як очільник Європейського альянсу сировинних матеріалів (ERMA) та інституція Євросоюзу отримав частку в компанії Greenland Resources).
Китай також присутній на острові різнорідними гравцями з різним статусом проектів, жоден з яких наразі не веде активного видобутку: приватна компанія General Nice володіє замороженим через нерентабельність залізорудним проектом на півдні де також Shenghe Resources має частку в перспективному родовищі рідкоземельних металів зупиненому, через законодавчу заборону видобутку урану, прийняту урядом Гренландії у 2021 році. Державна NFC підписала меморандум щодо цинкової шахти на півночі, який поки залишається на етапі планування, а спроба будівельного гіганта CCCC інвестувати в аеропорти острова була повністю відхилена через втручання Данії та США.
Безпека та оборона — на шляху до незалежності острова
В часи геополітичної невизначеності та нового протистояння великих держав питання безпеки та оборони пронизує усі інші — економічні, соціальні та культурні проблеми. Відділити безпеку від них стає неможливо. Саме для цього, а також на шляху відвоювання свого суверенітету Гренландія у 2024 році оновила свою стратегію зовнішньої, безпекової та оборонної політики яка визначає напрямки зовнішніх відносин на десятиліття до 2033 року.
Стратегія вийшла під гаслом «Нічого про нас без нас» гучно заявляючи, що Гренландія прагне власного місця на міжнародній арені. У стратегії Гренландія чітко ідентифікує себе як невід’ємну частину Північноамериканської Арктики та НАТО, визнаючи США гарантом безпеки, але прагне диверсифікувати економічні зв’язки за межі Данії, зокрема через торгівлю з Азією. Головною метою є забезпечення того, щоб гренландські дипломати мали безпосередній вплив на рішення, що стосуються Арктики, замість того, щоб покладатися виключно на Копенгаген. Стратегія містить і декілька суто гренландських ініціатив. Наприклад, пропозиція створити «Північноамериканський Арктичний Форум» для прямого діалогу з Аляскою та інуїтськими регіонами Канади в обхід національних столиць, а також жорстку заборону на іноземне володіння критичною інфраструктурою, що є чітким сигналом Китаю. Водночас Гренландія демонструє твердий ціннісний вибір, прямо засуджуючи російську агресію та підтримуючи західні санкції, і прагне заснувати у Нууці міжнародний «Центр Миру», щоб позиціонувати себе як осередок дипломатії на противагу мілітаризації регіону.
Зараз, менш ніж через два роки, стратегія виглядає трохи наївно і нова коаліція планує її переглянути з метою адаптації до нових геополітичних реалій, що виникли з початку 2025 року.
Основна причина перегляду — пом’якшення явного фокусу стратегії на США та підвищення ролі ЄС та інших потенційних партнерів (включаючи Канаду) у міжнародній співпраці. В оригінальній стратегії ЄС знаходився у тіні, тоді як США розглядалися провідним партнером Гренландії.
«Ми не хочемо бути данцями, але й американцями теж не хочемо» — новий, станом на початок 2025 року лозунг Гренландії, який однак не приніс перемоги на виборах її автору тодішньому премʼєр-міністру острова.
США тим часом також готує перегляд своєї Арктичної стратегії 2024 року, яка досить органічно поєднувалася з позицією Гренландії. І хоча Гренландія не визначалася як окремий партнер — США вибудовували співпрацю через Копенгаген, стратегія в цілому була відкрита для поглиблення співпраці з островом. Що ж готує нова адміністрація — не важко здогадатися.
Відповідь Королівства
Копенгаген був вимушений реагувати на нові випади адміністрації Трампа, збільшенням витрат на оборону Гренландії, однак це рішення не стало несподіваним для Данії і надбудовувалося над новою оборонною стратегією Королівства (2024-2033) прийнятою в розпал російсько-української війни. Ця стратегія є важливою для Гренландії, оскільки це перша стратегія де острів був тісно залучений до аспектів, що стосуються Північноатлантичного та Арктичного регіонів.
Пріоритетом залишається забезпечення того, щоб інвестиції, необхідні данським збройним силам для виконання своїх завдань у Гренландії та навколо неї, приносили якомога більшу користь гренландському суспільству.
На основі цієї стратегії уряд Королівства уклав дві угоди зі своїми автономними регіонами.
Перша — укладена на початку року передбачала інвестиції у розмірі 2 млрд євро протягом 2024-2033 років на масштабну модернізацію оборонних можливостей, ключовими елементами якої є закупівля трьох нових патрульних кораблів, двох безпілотників великого радіусу дії, посилення супутникового спостереження та збільшення персоналу Об'єднаного арктичного командування. Крім того головний фокус спрямований на інтеграцію та стійкість місцевих громад Гренландії та Фарерських островів, пропонуючи збільшення квот на військову освіту для місцевої молоді, переклад розвідувальних даних національними мовами, розвиток цивільної інфраструктури (системи оповіщення, берегові радари) та створення нових місцевих підрозділів, таких як «Гренландські рейнджери».
Друга — укладена наприкінці року додала ще 4 млрд євро інвестицій протягом 2024-2033 років, більшу частину з який заплановано витратити в 2026-2028 роках. Ця угода знаменує перехід від патрулювання до бойової оборони в регіоні.
Будуть закуплені протичовнові літаки для полювання на субмарини та збільшується замовлення нових кораблів до 5 одиниць, для підтримки військових операцій буде забезпечений доступ до цивільного криголама. Оновлено всю військову інфраструктуру острова, а також прокладено підводний кабель в Північній Атлантиці. Буде збудовано новий захищений штаб у Нууку під командуванням якого буде розгорнутий підрозділ логістики, прийому союзників та навчання та створено арктичний спецпідрозділ швидкого реагування.
США-Гренландія — залежність заради незалежності
Американська активність на острові була головним фактором розширення повноважень Гренландії у сфері зовнішньої політики та політики безпеки. Єдина військова база США в Гренландії, яка залишається активною — космічна база Пітуффік, коли вона ще була відома як авіабаза Туле, викликала низку суперечок, що змусили Данію долучити Гренландію до участі в процесі прийняття рішень щодо острова.
Так у 2003 році в спільній декларації Гренландії та Данії, названій на честь поселення Ітіллек, було визначено, що Гренландія має природнє право брати участь та впливати на питання зовнішньої політики та безпеки, що мають важливе значення для неї. На основі цієї декларації, були розпочаті тристоронні переговори з американцями з метою модернізації оборонної угоди 1951 року, а також модернізації самої бази. Крім оновленої оборонної угоди були додані і декларація про охорону навколишнього середовища та декларація про економічне та технічне співробітництво, що передбачала створення Спільного комітету між США та Гренландією. Тобто оборонна угода перетворилася на можливість переорієнтуватися на нове співробітництво зі США, що відкривало дорогу до незалежності. Однак, Спільний комітет так і не запрацював на повну, обмежившись навчально-науковими обмінами студентів. Більш того в 2014 році США не продовжили контракт на обслуговування бази з гренландсько-датською компанією, натомість уклавши його з американською компанією, забравши в уряду Гренландії ще одне джерело доходів (як причину називають — «поєднання американської бюрократичної бездіяльності, небажання датського міністерства закордонних справ брати участь у процесі та дивних помилок у визначенні пріоритетів з боку уряду Гренландії»).
Пропозиція Трампа у 2019 році щодо купівлі острова продовжилася в перемовинах між Міністерством оборони США та урядом Гренландії. США заявили про готовність співфінансувати інфраструктуру подвійного призначення. Данія тим часом збільшила свої дотації і фактично унеможливила участь Китаю в будівництві нових аеропортів на острові. У жовтні 2020 року було досягнуто прийнятної для всіх сторін угоди щодо умов наступного контракту з обслуговування бази, який набрав чинності в 2024 році, а також США надали Гренландії «пакет допомоги» у розмірі 12 млн дол.
Мовчазна, але дієва стратегія Європа
Європа довго не могла визначитися з місцем Арктики в своїй політиці. Значною мірою це пояснюється низькою зацікавленістю в регіоні минулих десятиліть — Гренландія вийшла з ЄС через побоювання за свої права щодо вилову риби, що є основою економіки, Ісландія так само поставила власні рибальські інтереси понад перспективи вступу.
Швидка зміна геополітичної ситуації змусила ЄС швидко надолужувати свої недопрацювання. Крім вже згаданої угоди про рибальство (яка була оновлена на 2025-2030 роки) яке включає купівлю ЄС квот на вилов риби, а також фінансування розвитку рибальства на острові, що сумарно приносить приблизно 17 млн. євро на рік в бюджет Гренландії, острів як асоційована заморська територія користується доступом до інших програм Євросоюзу з регіонального розвитку та розвитку освіти та науки (на які виділяється 90% всього фінансування). Крім того в бюджеті передбачена окрема стаття видатків на підтримку розвитку Гренладнії, на 2028-2034 роки планується виділити 425 млн. євро.
Гренландія була визначена як 1 з 3 фокусів в Арктичній політиці ЄС, що була оновлена досить давно — в 2021 році і названа ключовим партнером в Північній Атлантиці. Головним практичним кроком є відкриття офісу Єврокомісії в Нууку (2024), що означає перехід до прямих і постійних дипломатичних відносин. ЄС розглядає острів як стратегічного постачальника критичної сировини для своєї промисловості (партнерство укладене в 2023), намагаючись зменшити залежність від Китаю, і пропонує інвестиції в освіту та «зелене зростання» як альтернативу китайським кредитам. Водночас, жорстка позиція ЄС проти видобутку нафти створює потенційне тертя з тими політичними силами Гренландії, які розраховували на нафтодолари для досягнення незалежності, що було також проголошено Гренландією в 2021 році.
Європарламент як важливий орган для підтримки прямого контакту з парламентарями острова активно включився до діалогу в уже наявних арктичних форматах (Північна Рада, Західна Північна Рада). У вересні 2025 року європарламентарі відвідали Гренландію, щоб обговорити питання оборони та рибальства і завірити гренландців в підтримці зі сторони ЄС — «Гренландія не продається – ми будемо підтримувати вас». В жовтні цього ж року прем’єр-міністр Гренландії Єнс-Фредерік Нільсен виступив з промовою на пленарному засіданні Європарламенту.
Гренландія потребує Європейського Союзу, а Європейський Союз потребує Гренландії
— зазначив Нільсен, подякувавши ЄС за потужну підтримку у складні часи. Також в своїй промові він окреслив найважливіші напрямки для подальшої співпраці — гірничодобувна промисловість, відновлювана енергетика, з огляду на гідроенергетичний потенціал Гренландії, цифровий розрив, а також освіта молоді та сталий туризм. Він також наголосив на важливості торговельних відносин, зокрема щодо риби та молюсків, і підкреслив необхідність збереження взаємовигідного характеру торгівлі, додавши, трохи сюди культурний аспект — полювання на тюленів, яке є важливою частиною культури інуїтів, але через заборону ЄС на розміщення продуктів з тюленя на ринку Гренландія зазнає серйозних негативних наслідків тому він запропонував змінити цю заборону.
В кінці листопада Європарламент майже одностайно прийняв рекомендації щодо дипломатичної стратегії ЄС та геополітичного співробітництва в Арктиці, які він адресував Єврокомісії та Єврораді. І хоча вони не мають жодної зобовʼязуючої сили — відображають майже єдиноголосне розуміння ситуації в регіоні.
Що стосується Гренландії європарламентарі відзначили, що острівʼяни мають повне право на самовизначення, рішення щодо якого повинні прийматися виключно народом Гренландії, без зовнішнього тиску. Разом з тим, зважаючи на високу підтримку населенням ідеї приєднання до ЄС (60 % виступають за):
Європарламент вітає будь-яку потенційну ініціативу уряду Гренландії щодо зміцнення її політичних, інституційних та економічних зв’язків з ЄС і готовий до більш глибокого стратегічного та економічного партнерства. Членство в ЄС дасть Гренландії більш вагомий голос в управлінні Арктикою, забезпечить засоби для захисту її важливих екосистем та дозволить здійснювати сталий розвиток критичної інфраструктури в міру появи нових північних торговельних шляхів, одночасно зміцнюючи її безпеку.
Європарламент бере до уваги стратегію безпеки та оборони Гренландії на 2024–2033 роки яка відображає принцип значущого залучення арктичних народів до формування політики, що впливає на їхній регіон, а особливо рекомендацію стратегії щодо створення центру миру в Нууку, який сприятиме діалогу та полегшуватиме дослідження та посередництво.
Епілог
Гренландія, великий, хоч і не настільки як здається з погляду на карту, острів, є ключем до Північної Атлантики та одночасно до більшої частини Арктики, є трампліном Північної Америки до Європи. Тому його важливість буде тільки зростати на фоні нової доктирини Монро Сполучених Штатів.
Гренландія вже обрала свій шлях — незалежність. І хоча цей шлях виглядає довгим, тому що економічна залежність тримає острів на привʼязі, Гренландія посилює свій незалежний голос на міжнародній арені.
Агресивна політика нової адміністрації США підважує усі попередні напрацювання щодо зближення США та Гренландії з одночасним відходом останньої від Данії.
Тим часом, розширення повноважень та активностей острова не супроводжується збільшенням ресурсів які надає Копенгаген, що може підірвати єдину позицію Королівства в регіоні та тільки підсилити бажання Гренландії шукати альтернативні шляхи для самостійної зовнішньої та політики безпеки, що лише посилить позиції країн які спробують купити прихильність острова. Для того щоб Гренландія продовжила вибудовувати свій шлях до незалежності, що прописано в законі про самоуправління острова, не підпадаючи під нові залежності необхідні додаткові поступки від Копенгагену разом з чесним діалогом щодо несправедливостей колоніальної епохи. Тільки так Королівство як єдине ціле зможе протистояти зазіханням ворогів та «союзників». І саме Європейський Союз здатний стати чесним арбітром для допомоги в цій нелегкій справі.
Замість післямови
Історія зі спробою США придбати острів тягнеться з середини XIX ст. і особливо стала актуальною на початку Холодної війни — детальніше читайте в цій статті.
Дуже цікава та змістовна аналітика! Дякую за вашу роботу