Майбутнє Європи. ЄПС та Україна
Цей матеріал був опублікований 21 липня 2022 року на іншому, вже споличому, для 12 зірок ресурсі, але сьогодні ми згадуємо його в контексті дискусії про розширення та реформування Європейського Союзу і що головніше – європейської інтеграції України.
Повернемося до подій 23–24 червня (2022 року) в Брюсселі.
Висновок Європейської Ради, той самих де йшлося про надання Україні статусу кандидата та про майбутнє Західних Балкан починається главою яка має заголовок “Ширша Європа”. Перший пункт говорить нам про те, що Єврорада провела стратегічну дискусію щодо відносин ЄС з країнами-партнерами в Європі, було піднято й питання Європейської політичної спільноти (ЄПС). Ця ініціатива має запропонувати платформу для політичної координації європейських країн з усього континенту, проте уточнюється, що для участі можуть бути розглянуті європейські країни з якими ЄС має тісні відносини. Ціль — стимулювати політичний діалог та кооперацію для того щоб вирішити питання, що становлять спільний інтерес (безпека, стабільність, процвітання). ЄПС не замінить існуючі політики та інструменти ЄС, особливо ті, що стосуються розширення.
Чи справді Європейська політична спільнота (ЄПС) необхідна? І чи не замінить вона собою перспективу членства України в ЄС?
Початком дискусії щодо створення ЄПС став виступ президента Франції 9 травня цього року на конференції щодо Майбутнього Європи в Страсбурзі. У своїй промові пан Макрон наголосив, що якщо Україна й отримує статус кандидата процес вступу може затягнутися на десятиліття. В цих словах можна розгледіти політичний підтекст, однак, ми знаємо, що вступ в ЄС довготривалий технічний процес, який може бути ускладнений політичними суперечками. Разом з цим Макрон наголосив на потребі реформування Договорів ЄС для того щоб посилити “федеральну інтеграцію” і що ЄС, зважаючи на його рівень інтеграції та амбіцій, не може бути єдиною організацією з такими функціями на континенті. ЄС не може знижувати свої стандарти для того щоб приймати нових членів, для цього має бути створена паралельна організація для країн які бажають приєднатися до ЄС, або залишили його.
Така заява президента Франції, викликала бурхливу реакцію, особливо серед двох країн — України та Великої Британії (країни Західних Балкан, напевно, були б раді отримати хоч щось, нарешті). Власне, нинішнє політичне керівництво останньої заявило, що не розглядає можливості участі в такій ініціативі.
Відповідаючи на питання після конференції Макрон додав, що в першу чергу ЄПС буде стосуватися (крім країн ЄС) України, країн Західних Балкан які ще не розпочали процес перемовин щодо вступу в ЄС (Боснія і Герцоговина, Косово, перемовини з Північною Македонією, Албанією можуть розпочатися швидше ніж буде досягнуто рішення щодо ЄПС), можливо — Сполученого Королівства. Спільнота крім політичної координації буде займатися певними елементами колективної безпеки, кооперації в сфері енергетики, інфраструктури, інтеграції таких регіонів на європейському рівні та на рівні ЄС, питанням вільного переміщення людей. Два головних критерії для відбору країн: вони мають бути частиною європейського географічного простору та поділяти основні європейські цінності.
Ідея Макрона перекликається з пропозицією іншого президента Франції — Франсуа Міттерана, який після падіння Берлінського муру запропонував створити Європейську Конфедерацію, яка мала б об’єднати всі країни Європи, не замінюючи собою Європейську Спільноту (зараз — Європейський Союз). Перша зустріч мала відбутися в Празі та об’єднати країни Центральної та Східної Європи які тільки-но вийшли з-за залізної завіси. Ініціатива не знайшла значної підтримки за межами Франції. Виникло одразу дві проблеми які вирішити так і не вдалося — бажання включити Росію в склад Конфедерації (цікаво, якими бачив кордони Росії в 1989 році пан Міттеран?), що сильно налякало країни Центральної та Східної Європи і страх того, що країни не-члени ЄС, які увійдуть в склад Конфедерації, отримають статус Європи другого рівня, тобто будуть понижені в класі. Макрон відмітив, що ця ініціатива Міттерана випередила свій час тому що піднімала важливе питання політичної організації простору Європи за межами ЄС і саме зараз прийшов час дати відповідь на це питання.
Але якщо концепцію Макрон взяв з “Європейської Конфедерації” Міттерана, назва — ЄПС відсилає до іншого невдалого проекту, проте з 1950-х. Метою ЄПС 1950-х було створення об’єданної Європи на базі 6 перших членів Союзу. Її автором був прем’єр-міністр Італії Альчіде де Ґаспері. Ця ідея була продовженням ідеї створення “Європейської Оборонної Спільноти” яка мала об’ єднати збройні сили цих же 6 країн, в 1954 році французи наклали вето на угоду і вона більше ніколи не обговорювалася, а разом з нею і ідея ЄПС.
Важливо зрозуміти, що ідею Європейської Політичної Спільноти, яку озвучив Макрон, потрібно розглядати в ширшому контексті. ЄС опинився в ситуації складної дилеми — подальше розширення чи поглиблення інтеграції.
За останні 20 років інтеграція країн-членів ЄС дуже поглибилася, особливо в сфері економічної, монетарної політики, навколишнього середовища, безпеки. Але таке поглиблення не було однорідним і фокусувалося переважно на інтеграції ринків та розширення законодавства ЄС (acquis communautaire). В той час як питання політичної інтеграції потрапило в забуття, що в свою чергу призвело до кризи довіри до ЄС та росту популізму. Криза не нова, ще десять років назад на неї звертав увагу філософ Юрґен Габермас. Саме на цьому питанні і наголошував Макрон говорячи про потребу переглядів Договорів ЄС для посилення федеральної інтеграції (що стосується в першу чергу питання оборони, принципу одностайності).
Більш того диференціація країн щодо їх інтеграції існує і в середині самого ЄС. Не всі країни-члени входять в єврозону, Шенгенську зону. Розширення ЄС ставить під питання можливість подальшої інтеграції всередині ЄС оскільки всі країни члени Союзу мають бути залученими до процесу, тому реформування політики розширення є вирішенням частини цієї дилеми.
На жаль, це питання не було порушено на останньому засіданні Євроради тому оцінити перспективи цієї реформи вкрай складно. Однак, певні пропозиції були озвучені іншим франкофонним політиком — Шарлем Мішелем ще в травні 2022 року. Президент Євроради нагадав, що 19 років назад в Фесалоніках ЄС заявив про свою відданість перспективі розширення на Західних Балканах. З того часу тільки Хорватія вступила в ЄС тоді як до цього переліку додалися ще й Україна, Молдова та Грузія. Що ж потрібно робити? Запропонувати таким країнам реальні соціально-економічні вигоди вже під час перемовин про вступ (детальніше про процес перемовин читайте тут), замість того щоб чекати їх завершення. Тобто це означає поступову і поетапну інтеграцію вже під час перемовин. Яким чином може виглядати така інтеграція? Декілька пунктів з пропозиції Шарль Мішеля:
участь в роботі Євроради із дорадчим статусом стосовно питань в тих секторах в яких країна досягла стандартів ЄС (закриті “глави” перемовин);
інтеграція в роботу Європейського простору, після підтвердження відповідності законодавтсва aquis ЄС, наприклад долучення до окремих секторів внутрішнього ринку ЄС, роумінгової зони ЄС, спільного енергетичного ринку.
доступ до програм та фінансування ЄС після досягнення “певних” показників.
Передбачається ввести і принцип оборотності інтеграції. Якщо країна вирішить “відкатити” реформи відповідні доступи, фінансування будуть відкликані.
Нова політика розширення має запропонувати країнам, що ведуть перемовини прямий доступ до співпраці з ЄС одразу, таким чином проводячи паралельно з процесом вступу, процес інтеграції до ЄС.
Чи є вихід для ЄС з пастки політичної інтеграції? Деякі експерти, наголошують на потребі вдихнути “політичну душу в ЄС”, в першу чергу за допомогою більш активного розвитку громадянства ЄС. Громадянство має стати об’єднуючим фактором. Якщо ЄС не може гарантувати членство в найближчому майбутньому через те що країна не відповідає високим стандартам необхідно працювати з громадянами таких країн для того щоб навчити їх тому що таке ЄС, дати їм де-факто громадянство ЄС.
Яку роль в подальшому реформуванні ЄС може відіграти ЄПС?
Якщо розглядати співпрацю країн Європи важко оминути другу за важливістю організацію на континенті — Раду Європи. Організація яка об’єднує 46 країн на основі принципів верховенства права, прав і свободи людини. Метою Ради Європи є досягення більшої єдності між її членами з метою захисту та реалізації спільних принципів, сприяння економічному та соціальному прогресу. Заснована раніше за Європейський Союз Рада Європи потрапила в його тінь та залишилася на рівні просування та захисту “демократичних цінностей” в Європі. На цьому базовому рівні вдалося об’днати майже всі країни континенту. Проте виклики які постали перед Європою за останні роки — пандемія, війна з усіма її наслідками показали, що потрібна тісніша координація країн Європи. Європейська Політична Спільнота може стати наступним кроком для співпраці таких країн Європи, які вже мають спільне розуміння базових понять прав і свобод людини.
Кого може зацікавити така ініціатива?
На перший погляд, Великобританія вступивши в юридичне протистояння з ЄС щодо Північноірландського протоколу ймовірно не виявить бажання долучитися до Спільноти. Країни члени ЄАВТ (Норвегія, Ісландія, Швейцарія, Ліхтенштейн) прямують власним маршрутом і вже залучені до окремих частин ЄС тож їх інтереси можуть і не потребувати додаткових зобов’язань. Що ж тоді може змусити їх приєднатися до ЄПС? Відповідь неочевидна — європейська інтеграція. Європейський Союз поглиблюючи свою інтеграція перетворюється на більш однорідну систему і тому країнам які вирішили не приєднуватися до нього для того щоб не опитинитися в ізоляції необхідно наближатися до нього, проте зберігаючи безпечну відстань.
Країни Західних Балкан можуть бути особливо зацікавленими в цій ініціативі оскільки ведуть перемовини/очікують на їх старт щодо вступу в ЄС вже понад десять років, Північна Македонія майже двадцять років. Більше того, Чорногорія та Сербія (також і Туреччина) не пройшли й половини необхідного переговорного шляху. Додаткова координація та співпраця надасть таким країнам стабільності та передбачуваності відносин не тільки з ЄС, а й ж іншими країнами Європи.
Побіжно згадав про це і Президент Євроради, який додав, що сучасні виклики ставлять перед Європою потребу поглиблювати взаємовідносини з сусідами. Нова геополітична спільнота простягається від Рейк’явіка до Баку чи Єревану, від Осло до Анкари. Термін “Геополітична” дає нам підказку про те, чого саме буде стосуватися така Спільнота в першу чергу — зовнішніх справ. З євробюрократичною точністю пан Мішель додає, що глави держав чи урядів країн-учасниць будуть зустрічатися принаймні двічі на рік. Міністри закордонних справ регулярно братимуть участь у засіданнях Ради ЄС із закордонних справ. Особливий наголос буде зроблений на участі в соціально-економічних програмах, які не вимагають нормативного узгодження, але можуть принести відчутну взаємну користь (Erasmus, програма досліджень і розвитку Horizon Europe, транспортна та енергетична інфраструктура).
Ідея створення Європейської Політичної Спільноти озвучена Еммануелем Макроном і побіжно окреслена Шарлем Мішелем має відповісти на виклики які постали перед Європою. Макрон озвучує послання направлене всередину ЄС для того щоб заспокоїти членів Союзу щодо подальшого “неконтрольованого” розширення, що може зашкодити реформуванню ЄС. Мішель звертається назовні, розшифровуючи, що внутрішні проблеми ЄС не вирішуються за рахунок Європи. І ні, ЄС не створює окрему організацію щоб затримати деякі країни в “залі очікування”.
Європейський Союз потребує реформ для продовження внутрішньої інтеграції та розширення.
Реформа політики розширення має зняти будь-які побоювання стосовно того, що Спільнота стане “залом очікування” для країн, що прагнуть потрапити в ЄС. Подальша політична інтеграція має закрити питання щодо можливості блокування окремими країнами членами ЄС процесу розширення.
ЄПС має об’єднати всі країни Європи незалежно від їх планів щодо вступу до ЄС тому, що безпека, стабільність та процвітання не можуть бути встановлені в окремій частині континенту.