Атомний ренесанс Парижу. Зброя

Ключ до нової системи стримування в Європі

Одним з ключових елементів контролю США над європейською частиною НАТО є «ядерна парасолька». Парасолька яка є головним елементом стримування на континенті. Всі інші елементи – командна інфраструктура, піхотні підрозділи, авіація та морські сили забезпечують оперативні спроможності. У своїй не надто відкритій і чіткій позиції американці повідомили європейців, що всі ці спроможності будуть перекладені на їх плечі, починаючи з оперативного командування в Європі. Але за ядерну зброю розмови не йшло.

Тим часом європейці, розуміючи, що залежність від США таким чином не зменшиться, а навпаки – американці зберігають свій вплив, зменшуючи витрати і перекладаючи їх на європейців вирішили оживити альтернативу ядерній зброї США – ядерну зброю Франції. Ядерна зброя якої не інтегрована в систему НАТО тому не потребує «прилюдного розриву» з США щоб повернути свою незалежність, на відміну від ядерної зброї Великобританії.

Ініціатива Макрона

27 травня прем’єр Норвегії Йонас Гар Стьоре та президент Франції підписали угоду «Нарвік» (названу на честь битви проти Третього Рейху у травні 1940). За цією угодою Норвегія приєдналась до концепту «передової стримуючої сили» (dissuasion avancée) запропонованої Францією. До цього до французької ініціативи, зі слів Макрона, вже приєднались або наближаються Велика Британія, Німеччина, Польща, Нідерланди, Швеція, Данія, Бельгія і Греція. Норвегія стала крайньою.

Доктринальна основа

Концепт «передової стримуючої сили» Макрон оголосив 2 березня на базі Іль-Лонг, разом з оголошенням про збільшення і модернізацію ядерного арсеналу Франції. Ключова логіка цієї доктрини – «стратегічне підпирання» (épaulement stratégique): ядерні сили підпираються посиленими конвенційними можливостями європейського масштабу, а партнери можуть брати участь у навчаннях стримування.

Принципи французької ядерної доктрини залишаються незмінними – президент зберігає виключний контроль над ядерною кнопкою. У майбутньому ніхто, крім нього, не буде приймати рішень щодо застосування ядерної зброї.

Ні остаточне рішення, ні його планування, ні його виконання не будуть передаватися комусь іншому. Згідно з нашою Конституцією, рішення про застосування ядерної зброї належить виключно Президенту Республіки, який несе відповідальність перед французьким народом.

Саме застосування ядерної зброї побудоване навколо принципу «життєво важливих інтересів нації», які Макрон прямо не називає, для того щоб не знижувати ядерний поріг та не зменшувати невизначеність супротивників, однак нагадує, що вони виходять за межі національних кордонів, охоплюючи європейський вимір. Однак, спільного визначення інтересів не передбачено, все залишається на розсуд президента Франції.

Доктрина продовжує носити суто оборонний характер, що означає відмову від будь-якого ядерного протистояння, а також повне й чітке розмежування між сферами звичайних і ядерних озброєнь.

Отже, Франція завжди братиме на себе відповідальність за свідоме перетинання ядерного порогу, повністю враховуючи інтереси наших союзників.

Таким чином концепт «передової стримуючої сили» Макрона можемо констатувати як декларацію – Франція готова застосовувати свою ядерну зброю в Європі.

Для того щоб надати більш практичного виміру передбачено навчання зі стримування, система раннього виявлення за межами кордонів Франції, тимчасове розгортання елементів стратегічних повітряних сил у країнах-союзниках.

Пропозиція Макрона повністю вкладається в історичний французьких шлях максимальної автономності у прийнятті рішень. Саме тому вся критика головного опозиціонера та лідера партії «Національне об’єднання» Жордана Барделли зводиться до того, що президент не має права долучати партнерів до спільного використання, фінансування та прийняття рішень щодо ядерної кнопки (і звісно національні інтереси мають європейський вимір). Власне все те на чому наголошував у своїй промові Макрон.

Першим хто відгукнувся на ініціативу Макрона був Фрідріх Мерц. Разом два лідери започаткували франко-німецьку координаційну групу з ядерних питань:

яка слугуватиме двосторонньою платформою для обміну поглядами щодо доктрини та координації стратегічного співробітництва, зокрема для проведення консультацій стосовно оптимального поєднання звичайних збройних сил, засобів протиракетної оборони та ядерного потенціалу Франції.

Міністр оборони Нідерландів в своєму повідомленні до парламенту розповів про свою згоду на цю пропозицію.

Відповідно до коаліційної угоди Нідерланди прийняли пропозицію Франції щодо цього стратегічного діалогу. Це надає Нідерландам можливість реалізувати зміцнення європейського виміру ядерного стримування разом із союзниками по НАТО. Пропозиція Франції підсилює європейський вимір французької ядерної доктрини і, таким чином, сприяє європейській безпеці.

Франко-німецькі ядерні маневри «Покер»

Франко-німецька група зі співпраці у сфері ядерної зброї готується провести перші спільні навчання цієї осені. Радник Мерца з безпеки Гюнтер Зауттер в кінці травня відвідав Париж для першого раунду переговорів.

Берлін і Париж планують перші спільні маневри для підготовки до потенційної надзвичайної ситуації. Бундесверу буде дозволено брати участь у частині французьких ядерних навчань і отримати доступ до ядерних об'єктів Франції. Перші маневри під назвою «Покер» заплановані ймовірно на вересень. Спочатку Німеччина розглядається як спостерігач, але згодом Бундесвер міг би надавати підтримку, безпосередньо не пов'язану з ядерною зброєю – супровід винищувачів або дозаправку в повітрі.

Отже, ініціатива Макрона набуває реальних обрисів – розширюється як горизонтально (долучаючи інші країни Європи) так і вертикально (плануючи спільні маневри). Логіка цієї ініціативи проста – включення в процеси гравців які мають спроможності, не обмежуючи їх повноваження.

Відповідь Сполучених Штатів

Франція як і всі інші країни які підтримали цю ініціативу одноголосно заявляли, що консультувалась зі США і НАТО, а французькі ядерні можливості «роблять внесок у глобальне стримування НАТО». Тобто це не пряма альтернатива американській парасолі – але де-факто будується автономна європейська конструкція на випадок, якщо американська зникне.

На сьогодні головним інструментом США є програма НАТО з спільного розміщення ядерної зброї, що передбачає участь союзників (Бельгія, Німеччина, Італія, Нідерланди, Туреччина та Велика Британія), яким надано дозвіл на розміщення американських літаків подвійного призначення (DCA) та ядерних бомб, «розміщених на передовій». Ці бомби перебувають під захистом США, а Вашингтон зберігає виключне право на їхнє застосування.

Розуміючи небезпечність ситуації американці розпочали дискусії щодо збільшення ядерної присутності в регіоні щоб зберегти свій вплив. За повідомленнями FT, американські урядовці висловили готовність до розгортання сил за межами шести країн, які вже приймають бомбардувальники, здатні нести ядерну зброю. Очевидно, що найбільшу зацікавленість проявили країни Балтії та Польща, однак чи призведе ця дискусія до конкретних рішень вкрай важко зважаючи на мінливість політики нинішньої адміністрації Білого дому.

Цей крок виглядає як спроба США перехопити ініціативу Макрона для того щоб зберегти свій вплив у регіоні. Французька ядерна зброя знаходиться повністю поза конструкцією НАТО, а отже, все, що США можуть знати щодо планів Франції знаходиться виключно в площині політичного діалогу і того, чим французи будуть готові поділитися. Тим часом європейські країни НАТО які приєднаються до ініціативи Макрона засідають також і в Групі ядерного планування НАТО яка визначає ядерну політику Альянсу і принаймні мають інформацію щодо її розвитку.

Франція як єдина ядерна країна континенту намагається закріпити своє стратегічне лідерство на фоні послаблення своєї економічної позиції. При цьому Париж не створює принципово нову концепцію, а радше повертається до деголлівських ідей європейської стратегічної автономії, пропонуючи їх у значно більш відкритому для партнерів форматі.

З іншого боку, французький ядерний арсенал неспівставний з арсеналом США (290 боєголовок проти 5000), навіть зважаючи на те, що в Європі розміщено всього до 100 американських боєголовок. Тому Франція може лише доповнити американську «парасольку» і створити резервний механізм захисту континенту, що є більш важливим для Європи.

Залишається відкритим і питання політичного лідерства – перспективи обрання президента-ізоляціоніста можуть суттєво підважити довіру інших країн Європи до таких французьких гарантій. Звісно на фоні ще більш непередбаченої політики США та більш готового до діалогу щодо Європи головного опозиціонера країни ця теза відходить на другий план. США продовжують свій довготривалий тренд на відхід до Індо-Тихоокеанського регіону, лише в активнішій формі і Європа має бути готова до найрадикальнішого сценарію.

Французька пропозиція залишається «чорною скринькою». Поки що саме її невизначеність є одним із джерел стримування. Питання лише в тому, чи перетвориться вона на новий стовп європейської безпеки, чи зрештою виявиться скринькою Пандори.