Європа на роздоріжжі геополітичних трансформацій
Текстове резюме 2 випуску радіостанції «Директива фон дер Ляєн»
За минулий місяць ми стали свідками багатьох епохальних подій. Європейський Союз опинився в патовій ситуації перебудови світового порядку. Від переосмислення власної безпекової архітектури до пошуку нових економічних моделей та енергетичної незалежності – кожен аспект функціонування ЄС піддається ретельній ревізії.
Дональд Трамп став головним каталізатором дискусій які цього місяця тривали в Римі, на конференції Мерца-Мелоні, Європарламенті де пані Урсула намагалася окреслити свою відповідь, на Індустріальному форумі в Амстердамі, який цього року збавив свою антибрюссельську риторику та на неформальному ретриті Євроради. Всі ці події пронизувала одна головна тема — протистояння Мерца з Єврокомісією, Францією, Макрона з Єврокомісією та Мерцем і поміж ними балансування нової фігури Джорджії Мелоні, яка почала все більше ситуативно схилятися на бік Німеччини.
На фоні цих дискусій ми продовжуємо шукати головні індикатори — за якими необхідно слідкувати для того щоб розуміти наскільки така риторика підкріплена реальними діями.
Історія та сучасність трансатлантичних торгових відносин
Європейська інтеграція 1950-х років була відповіддю на домінування США (50% світового ВВП на той час). Європа будувала спільний ринок, щоб мати змогу конкурувати з американською економічною потужністю. Далі система переживала значні перипетії від американоцентричної системи 60-70-х років через період «гіперглобалізації» (80-ті – 2008) до сучасного етапу. За останні 10 років значущість ринку США для ЄС зросла вдвічі, особливо після 2022 року через нову енергетичну залежність.
Значний зсув у відносинах двох союзнинків відбувся після обрання Дональда Трампа на посаду президента США в 2016 році. Політика першої адміністрації Трампа була спрямована проти Китаю і лише опосередковано впливала на ЄС. Однак, зміна адміністрації не принесла очікуваного полегшення. Політика Байдена (зокрема «Закон про зниження інфляції» та інфраструктурні субсидії) була фактично більш агресивною та шкідливою для європейської конкурентоспроможності, ніж прямі тарифи Трампа, оскільки вона системно витісняла європейські компанії з високотехнологічних ринків США. Другий же прихід Трампа ознаменував перехід до політики непередбачуваності у взаємовідносинах. При чому мита стали улюбленим інструментом тиску який Трамп застосовує в будь-якій незрозумілій ситуації — від боротьби з наркотрафіком до бажання отримати Гренландію.
Конкурентоспроможність та Спільний ринок
В такому становищі європейці шукають всі можливі відповіді на питання, що робити. І в першу чергу вони стосуються конкурентоспроможності та подальшої інтеграції Спільного ринку.
Розвиток Спільного ринку який був основою євроінтеграції з самого початку призупинився. За останнє десятиліття лише 13% норм Єврокомісії реально імплементуються на національному рівні, що створює внутрішні бар’єри. Крім того проблема гармонізації наштовхується на глибшу проблему — Спільний ринок ЄС ніколи не буде таким уніфікованим, як у США чи Китаї, через різні споживчі звички, мови та національні преференції (наприклад, вибір автомобілів у Франції).
Енергетика та «Зелений перехід»
Незважаючи на плани розвитку Спільного ринку ЄС стикнувся з більшою роблемою — енергетичною залежністю. Відсутність уніфікованого енергоринку в ЄС призводить до того, що ціни на енергоносії залишаються значно вищими, ніж у конкурентів. В цьому контексті перехід на відновлювані джерела енергії (ВДЕ) розглядається не лише як екологічний крок, а як шлях до енергонезалежності від США та інших експортерів палива.
Але розвиток ВДЕ зіштовхується з рядом проблем. Основна перешкода – невідповідність темпів будівництва генерації (сонячні та вітрові станції) темпам розвитку мереж. Показовим є приклад Іспанії, де сонячні поля відірвані від місць споживання, що призвело до короткострокового блекауту внаслідок порушення роботи мережі. Крім того значні технічні складнощі виникають і щодо балансування ВДЕ, для прикладу обговорюються ідеї використання флоту електромобілів як гігантського акумулятора для мережі. З іншого боку надмірне екологічне регулювання (податки на викиди та ін.) першої каденції фон дер Ляєн лягло важким тягарем на промисловість, і зараз спостерігається «відкат» через потребу в швидкому зниженні цін на енергію для бізнесу. І знову ж таки протистояння відбувається між Німеччиною та Францією, які зайняли діаметральні позиції — Мерц знайшов собі союзника з цього питання у вигляді Мелоні і намагається переконати пані Урсулу в терміновості змін.
Спільні європейські запозичення — німецька ощадливість проти французької імпульсивності
Спільні запозичення друге питання, що викликає гарячі суперечки між Францією та Німеччиною. Макрон, все активніше продовжує наголошувати на потребі спільного боргу шляхом випуску євробондів — інструменту який вже використовувався для фінансування пост-ковідного відновлення та нещодавних кредитів для фінансування оборонних закупівель. Однак, наштовхується на непробивну опозицію яку очолює Німеччина.
Питання спільних запозичень сягає глибших основ фіскальної дисципліни яка є діаметрально протилежною в Німеччині та Франції. В Німеччині діє спеціальне «боргове гальмо» — закріплене в Конституції обмеження щодо максимально можливого дефіциту бюджету. Ця норма дозволила Німеччині підтримувати стабільність, але водночас викликала суперечки щодо її впливу на економічне зростання. На сьогодні державний борг країни складає всього 63% ВВП, що є головним аргументом проти постійного спільного боргу ЄС країни, яка наполягає на фіскальній відповідальності всіх членів. Натомість Франція, з її значно вищим боргом (115% ВВП) та дефіцитом, прагне до більшої фіскальної солідарності в рамках ЄС. Ця розбіжність відображає фундаментальні відмінності в економічних філософіях двох ключових країн Євросоюзу.
З точки зору економічної теорії дилема виникає між фіскальним імпульсом (збільшенням видатків для стимулювання економічного зростання) та фіскальною стабільністю. Німеччина, пожертвувавши частиною потенційного зростання заради низького боргу, забезпечила собі стійкість під час глобальних криз, що дозволило їй виділити значні кошти на програму для оновлення Бундесверу та підтримки України. Тоді як Франція використовує фіскальний простір для досягнення внутрішніх політичних цілей.
Відповідь Європи
Європа перебуває в епіцентрі глибоких трансформацій. Від переосмислення своєї ролі у світі до внутрішніх економічних та фіскальних реформ – ЄС активно шукає шляхи для зміцнення своєї позиції як глобального гравця.
Непередбачувана політика Трампа та скептицизм щодо традиційних альянсів розглядаються не як загроза, а як каталізатор для європейської інтеграції. Як зазначив Енріко Летта, найкращою відповіддю на потенційні виклики з боку США є посилення внутрішньої єдності та консолідація позицій 27 країн-членів ЄС. Це створює імпульс для прискорення реформ та формування більш згуртованої та самодостатньої Європи.
Більш конкретно колишній премʼєр-міністр Італії запропонував конкретний план:
Союз заощаджень та інвестицій.
Енергетичний Союз.
Мережі (телеком та цифрові мережі).
Та три фактори для їх досягнення:
П’ята свобода, що означає вільний обмін знаннями, даними, дослідженнями, інноваціями та навичками по всій Європі.
«28-й режим», що пропонує інноваційним компаніям простішу та справді європейську правову та регуляторну базу для зростання за межами кордонів.
Свобода залишатися, що гарантує, що мобільність залишається вибором, а не обов’язком, шляхом зміцнення соціального та територіального виміру єдиного ринку.
На цей план погодилися всі країни-члени. Однак, ми знаємо, що це нічого не означає саме тому пізніше представники Франції та Німеччини уточнили, що ці реформи можна проводити за рахунок найбільш зацікавлених країн без потреби задовольнити всі 27 країни, подібна схема працює з єврозоною.
І ще один важливий фактор — європоцентрична торгівля. Використовуючи стабільність євро та передбачуваність політики ЄС на противагу США. Для реалізації цієї мети ЄС вже активн веде перемовини щодо вільної торгівлі з різними країнами від Індонезії до Австралії і вже підписавши з країнами Південної Америки та Індією.
Але чи вистачить політичної сили в ініціаторів змін для того щоб їх втілити в життя? Нові політичні альянси, наприклад Мерц-Мелоні, можуть дати тимчасовий імпульс однак чи вистачить їх для гри в довгу?